Сьогодні ми хочемо розповісти Вам трохи про Владислава Зубенка та його діяльність у клубі «Князь».

До нас в клуб Влад прийшов у студентські роки, у далекому 2008 році. Він нещодавно закінчив школу, ще зовсім юнак.

Владислав регулярно відвідував тренування і брав активну участь в житті клубу. Спочатку на тренуваннях Владу було не просто, не вистачало фізичної підготовки, але завдяки силі духу і характеру він розвивався і рухався вперед.
Невеликі зріст і вага, ніколи не були для нього виправданням не брати участь в битвах або здаватися.
Він їздив на всі заходи і змагання клубу, якщо тільки це не заважало навчанню. Влад відмінно вчився і також знаходив час на різну волонтерську діяльність.

З плином часу у Влада з’явився власний комплект обладунків. Йому було цікаво і фехтування і повноконтактні бої. Влад активно брав участь в турнірах і бугуртах, практично у всіх номінаціях. Він дуже любив свою сокиру, невелику одноручну зброю, яка прекрасно йому підходила. У бою він був швидким і невтомним бійцем, його маневреність і швидкість компенсували фізичну міць його супротивників. Влад з повагою ставився до своїх суперників, глузування і неспортивна поведінка – це не про нього. Він гідно переносив поразки, не шукав собі виправдань, ставив собі нові цілі і продовжував розвиватися.

Він дуже любив атмосферу фестивалів і середньовіччя, не помічав незручностей, завжди знаходив собі заняття і допомагав одноклубникам. Складно пригадати Влада в поганому настрої. Битися поруч із ним було захопливо, а відпочивати в одній компанії – дуже приємно.

Ми дуже вдячні долі за знайомство з такою чудовою людиною. А втратити такого гідного хлопця було дуже гірко!

Владислав Зубенко загинув на Інститутській в Києві під час Революції Гідності. Спочатку він ходив на харківський Євромайдан. До Києва поїхав 18 лютого. На сторінці в соціальній мережі залишив повідомлення, що на Майдан поїхав, «тому що це мій вибір». Із собою взяв лицарські обладунки. 20 лютого 2014 Зубенко отримав кулю в живіт з АК-47, закриваючи ноші з пораненим. Куля пройшла навиліт, пошкодивши внутрішні органи і хребет. Вісім днів лікарі боролися за життя чоловіка, зробили кілька операцій. 28 лютого його серце зупинилося.

21 листопада 2014 року йому посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Ти назавжди в нашому серці, Владе!

Вічна пам’ять, Владислав! Героям слава!